296 років тому народився філософ, який справив колосальний вплив на західну інтелектуальну традицію
Сьогодні, 22 квітня, 296 років тому в місті Кениґсберґу, що тоді було столицею Східної Пруссії, народився видатний німецький філософ Імануїл Кант (1724 – 1804), якому випала доля стати знаковою постаттю у філософії, а його вплив на наступні покоління європейських інтелектуалів можна порівняти хіба що із впливом класиків старогрецької філософії Платона й Аристотеля.
Кант радикально змінює філософську постанову питання, яка до нього оберталася довкола з’ясування умов можливості пізнання того, що є. Це можна умовно назвати питанням про буття. Натомість він спрямовує філософську рефлексію в бік того, що значуще (умовно це можна назвати питанням про значущість).
Розв’язкові цього питання він присвятив три свої "Критики": "Критику чистого розуму" (1781, 1787), "Критику практичного розуму" (1788) і "Критику сили судження" (1790).
У першій "Критиці" Кант намагається довести, що умови об’єктивної значущості наших суджень про буття, реальність не можуть міститися в самому бутті, а містяться у формах людської суб’єктивності (простір, час, категорії). Це твердження може видатися суперечливим, адже кожна людина має справу з реальністю, яка вже є, дана нам, тож природно припускати, що умови можливості значущості наших суджень про цю даність треба шукати саме в ній, а не в людській суб’єктивності. Кант, звісно, не бере під сумнів існування реальності, проте стверджує, що зв’язок між її явищами є витвором людської спонтанності, а не властивістю самих речей. Власне спробі навести переконливий доказ на користь цього твердження і присвячено першу "Критику".
У другій "Критиці" Кант зачіпає проблему відповідальності, обов’язку, моралі та гідності, а про так званий "категоричний імператив", який закликає розглядати людину як ціль саму по собі, а не як засіб, чула будь-яка освічена людина. За Кантом, щастя, про яке кожна людина має своє уявлення, не може бути основою моралі. Такою основою може бути лише обов’язок. Моральне життя вимагає послідовної поведінки, а послідовність залежить від нашої здатності не лише брати на себе зобов’язання, а й дотримуватися їх. Моральна зрілість, за Кантом, полягає у здатності послуговуватися власним розумом і в самовизначенні.
Читайте також: Мартін Гайдеґер: несвятий філософ
Як же із рецепцією Кантової філософії в Україні? Будь-яка рецепція філософії починається з перекладу текстів філософа. За радянських часів такі переклади були неможливі, адже існувала неофіційна заборона на переклади класики філософії українською, навіть твори класиків марксизму перекладали не з німецького ориґіналу, а з російського перекладу.
Утім усе змінилося зі здобуттям Україною незалежності, проте дотепер, на жаль, нам мало чим похвалитися. Переклади двох перших "Критик" здійснив філолог, який не мав фахових знань, а тому ті переклади не можна використовувати в навчальних чи академічних цілях. Вони рясніють численними помилками, які унеможливлюють розуміння Кантової арґументації.
Єдиним наразі перекладом творів Канта українською мовою, який відповідає всім академічним стандартам, є "Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, що може постати як наука", який зробив голова Кантівського товариства в Україні Віталій Терлецький. Пан Терлецький так само переклав останню із трьох "Критик" – "Критику сили судження", яку має видати видавництво "Темпора" в серії перекладів класики філософії, яку фінансує Павло Гайдай – перший український бізнесмен, який зрозумів довгострокову важливість перекладів філософії нашою мовою.
Це врешті дає хоч і слабку, але надію на те, що нам як суспільству вдасться подолати радянську спадщину, в якій людина завжди була засобом і ніколи метою.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
Читайте еще
влажность:
давление:
ветер:
влажность:
давление:
ветер:
влажность:
давление:
ветер: