Зволікати не можна, час ставати путцфіммелями

06 мая 2020 г., 22:52:00

1528

На нас чекають виклики справді національного виміру – Макаров

Таке середовище, де завжди не вистачає часу та грошей на прибирання, у дефіциті урни, душові в офісах, а капіталістична плата при вході до туалету не впливає на його радянський стан. Тобто ми виросли в захаращеності, оточені потворними будинками, сповідуючи мінімалізм в устрої міського та сільського середовища, де тротуар часто є предметом гордості місцевої влади, яка зуміла прокласти його замість протоптаної доріжки. Тому ми невимогливі до простору за межами наших квартир, будинків і садиб.

Ми здатні вийти на вулиці із протестами проти насильства й несправедливості, але ніколи не вийдемо за чистоту. Цією справою займаються кілька організацій, на яких не звертають уваги як низи, так і верхи. Зелена справа не наша. Якщо над Києвом, Одесою та іншими містами здіймаються хмари чаду й смороду, то обурення не вийде із соціальних мереж на вулиці.

Але відповівши на запитання, чому нам не вдається позбутися сміття, ми зрозуміємо причину невдач в економіці, культурі, правопорядку. Боротьба з брудом здатна просвітити свідомість.

Річ у тому, що ми не навчилися тиснути на владу й наполегливо йти до мети. Ми імпульсивні в таких справах, вважаючи за краще раз на 10 років вийти на Майдан, аніж щодня капати на мізки завжди нелюбій нам владі. Згадаймо, який суспільний резонанс викликало перекидання сміття зі Львова до Києва 2016 року. А відтоді ж нічого не змінилося, хоча був час побудувати 10 сміттєпереробних заводів. Регламентні та стихійні звалища зараз займають величезні території. І це значно більша проблема, ніж обговорення законів про землю. Не встановивши правил взаємовідносин із довкіллям, немає сенсу говорити про те, хто буде власником забруднених гектарів.

Не хочу вимовляти трюїзмів про значення чистоти землі, повітря й води. Ми не станемо щасливими й багатими, загрузнувши у відходах суспільства споживання. Спочатку треба очиститися. Але як це зробити, якщо всі уряди не реагують на суспільний запит? Можливо, тому, що його вираження мляве, як рухи рептилій у холодну погоду? Нещодавно деякі міські голови змусили свої служби виставляти контейнери для різних відходів. Щоправда, вся диверсифікація звозиться до одного могильника. Теж приклад легкого флірту із проблемою замість її вирішення.

Чому за всіх суспільних потрясінь ми миттєво бачимо щільні лави поліційих сил, але перебуваючи у стані національного лиха, не помічаємо роботи державної екологічної інспекції? "Нам потрібне екологічне "гестапо", – у розпачі вигукнула редакторка "Дня", коли суха весна разом із нехлюйством кинули вогонь на столицю. Дійсно, ми вичерпали ресурс переконання. Тепер, як у випадку із приборканням пандемії, треба примушувати людей. Але вже не сидіти вдома, а виходити з мішками, підкоряючись стародавньому інстинкту збирання. За приблизними оцінками, належить упакувати в них мільйони тонн матеріалу, що не розкладається й осів на землі за десятиліття.

Читайте також: Як ліквідувати стихійне сміттєзвалище двома кліками. ФОТО

Але не треба впадати у відчай. Не нас одних на цій планеті засмоктала небезпечна трясовина рукотворного характеру. Зовсім нещодавно Лондон і його околиці були смердючою клоакою, яку нещадно викрив Пітер Акройд, який написав масштабні історії найбрудніших міст: Лондона та Стамбула. У XIX столітті бруд у них переміг бізнес. Москву після війни з Наполеоном відбудовували завдяки цементові із золи териконів лондонських відходів. Британці навчилися торгувати ними як цінною сировиною, перед цим опанувавши вигоди збирання кізяка для продажу своїм і голландським фермерам.

У цей же час в Одесі міська дума видавала вердикти про екологічну катастрофу, маючи на увазі той же кізяк. Виявляється, з однією й тією ж бідою можна придбати капітали або нещастя. Так було і так є, переконуємося ми, придивляючись до шведів і поляків, латиноамериканців й австралійців... Кожна країна й кожне місто позбавляється бруду по-своєму, хоча, звичайно, існують і загальні технології. Але не вони зараз важливі. На мою думку, забруднення ліквідують не стільки технології, скільки зміни в культурі суспільств.

За чистоту німці почали боротися раніше англійців, згуртувавшись в одну націю Putzfimmel (одержимі чистотою). Уже в 15 столітті муніципальні закони зобов’язували німців дотримуватися Kehrwoche (тижнів підмітання). "Щоб місто залишалося чистим, кожен має прибирати свій бруд від свого кута на вулиці до наступного будинку кожні 14 днів, але тільки вночі. Ті, хто не має туалету, повинні виносити свої відходи в загальну каналізацію". Цитата з розпорядження штутґартського муніципалітету 1492 року.

Японці, завдяки стародавній релігії Сінто, ще раніше стали путцфіммелями, і їхня пристрасть до чистоти перейшла до багатьох європейських культур. У сьогоднішніх японських школах немає прибиральниць. За чистотою у класах, коридорах і туалетах пильнують діти. Якось встигають вони вчити уроки, миючи унітази, що наші батьки вважали би знущанням.

Час запозичувати культуру чистоти у інших, якщо немає своєї. Але не закликами й деклараціями. Тільки постійним тиском на владу й громадян. У Литві поліція штрафує кожного любителя риболовлі й відпочивальника на природі, якщо в радіусі 10 метрів навколо нього виявить сміття. Не прибрав своє або чуже, отже, внутрішньо згоден жити у бруді. Усього десяти метрів особистої відповідальності й захопленого з дому мішка вистачає для того, щоб відчути себе рятівником країни. Усе не так уже й складно, коли ми дійсно маємо намір жити інакше, ніж досі.

І нехай з урядового репертуару приберуть стару пісню про брак коштів і робочих рук для великої справи. У країні величезна армія безробітних. Для оплати їхньої праці державі легко знайти гроші у скарбниці та за її межами. По-перше, платити людям все одно доведеться. По-друге, існують тисячі способів залучення приватних та іноземних капіталів в ім’я масштабних проектів. Важливо мати волю, методологію й навички громадської мобілізації. Навіть якщо хтось там нагорі збирається продати країну, то змусьмо їх бодай надати їй товарного вигляду. Більше отримають, а чистота залишиться з нами.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube

Источник: → Все новости от