Шоу під час чуми: стаємо нездатним ні померти, ні жити по-людськи

14 января 2021 г., 03:12:00

1429

Є такий особливий екзистенційний жанр, який умовно можна було б назвати "шоу під час чуми"

Про це для "Тижня" пише Костянтин Москалець, повідомляє UAINFO.org.

Стурбовані поширенням ковіду уряди багатьох країн запроваджують дедалі жорсткіші обмеження, що стосуються громадянських свобод і вільної економічної діяльності, по всьому світові розпочалася масова вакцинація населення, яка начебто має запобігти поширенню чуми XXI століття, тим часом із Великої Британії надходять тривожні звістки про виявлення нової, ще небезпечнішої мутації Covid-19, внаслідок чого Європа призупиняє сполучення з острівною країною. Невеселий перелік загроз і викликів, які приніс із собою 2020 рік, можна продовжувати.

Але дивує, насторожує і майже що лякає інше. Ще наче ніколи не було такої кількості розважальних програм у телевізійному ефірі та в інтернеті, такого різноманіття веселих і безтурботних пісень на радіо, такої кількості хай і віртуальних, та все ж імпрез, покликаних відволікти увагу від смертельної небезпеки – чи, властиво, від присутньої на наших вулицях смерті.

Читайте також: Тема смерті як буденного виклику життя досі табуйована, оповита мовчанкою, страхами й забобонами

Її намагаються не помічати. А помітивши, намагаються злегковажити й висміяти (чого, наприклад, вартий зневажливий неологізм "ковіднувся"), зробити її аж ніяк не головною подією в сьогоденному житті, та й у житті загалом, хоча, як стверджував улюблений німецький майстер Гайдеґґер, саме смерть є обрієм автентичного людського буття. Культурна, медійна зокрема ситуація з відгуком на смерть є вкрай неадекватною щодо наших сьогоднішніх реалій.

Місяць тому мені зателефонувала мама й повідомила новину, що перевернула всю душу – від ковіду помер мій приятель, разом із яким у юні роки ми грали на гітарі, складали пісні, показували один одному нові акорди й обмінювалися важко досяжними на той час записами західних рок-груп. Деякі з його пісень я й досі продовжую співати під настрій. Людина, разом із якою ти співав і складав пісні – значно важливіша й дорожча за пересічних знайомих, це щось таке, як брат.

Мій покійний друг щойно вийшов на пенсію, купив разом із дружиною нову хату, збирався жити довго й добре, бо добре жити він умів – а його поховали замотаного у пластиковий пакет, як зачумленого. І ніхто того дня, та й цього також, не скасував жодних розважальних заходів, не оголосив траур за такими численними померлими від ковіду. Рахунок поміж тим за повідомленнями МОЗ ішов на сотні щодоби. Як пише українська служба BBC, "за даними МОЗ у листопаді від Covid-19 померли утричі більше людей, ніж у вересні – близько 5000 проти 1600".

І хоча не до жартів, проте це, здається, один із тих випадків, який можна охарактеризувати славетною фразою "ви або труси вдягніть, або хрестика зніміть". У країні панує надлишкова смертність – і панують розваги! Як можна сповідувати цинічний імморалізм із телевізійних екранів, транслюючи розважальні шоу, коли в сусідній квартирі й у сусідніх лікарнях щодоби помирають сотні наших співгромадян? Сотні наших глядачів, слухачів і читачів. Тисячі наших братів і сестер. Тих, із ким ми співали пісні або ще могли заспівати при нагоді.

Читайте також: Дітей і сміху надалі буде багато, і це погана новина – журналістка

Віртуальний світ телебачення й Інтернету перебуває немовби в іншому вимірі реальності, у вимірі позаетичному, засадничо антиморальному, бо ж одразу після новин про кількість померлих за добу розпочинається життєрадісна свистопляска дужих молодих людей, які, певна річ, ніколи не захворіють на ковід і не помруть від нього, а якщо й помруть, то тільки трошки й не насправді.

Все це інфантилізує населення, робить його нездатним ні померти, ні жити по-людськи. Свідоме, суворе, шанобливе ставлення до смерті обертається по хлоп’ячому егоцентричним і безвідповідальним "ну, ковіднувся там, подумаєш, не він один, добре, що мене не зачепило".

Це викликає в пам’яті слова ще одного улюбленого німця, слова Ніцше про останніх людей, які живуть довго, повністю задоволені власною нікчемністю. Вони зчудовано запитують: "Що таке любов? Що таке творення? Що таке пристрасть? Що таке зірка?"

Що таке смерть, спантеличено питають останні люди й, не отримавши відповіді, ідуть далі продовжувати їсти, пити, злягатися і до пізньої ночі дивитися розважальні передачі.

"Ми придумали щастя", – кажуть останні люди і кліпають очима.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube

Источник: → Все новости от