"Якщо законодавство не змінити, вирок у головній справі Майдану отримають лише двоє колишніх "беркутівців", – адвокат родин героїв Небесної Сотні Євгенія Закревська

Про те, що наразі відбувається у гучних судових процесах, якими будуть наслідки рішення Європейського суду з прав людини у справах, що неефективно розслідувалися, і чому по деяких епізодах слідство нині загалом не проводиться, в інтерв’ю "Цензор.НЕТ" розповіла адвокат родин героїв Небесної Сотні Євгенія Закревська.

"ПЕРЕВАЖНА БІЛЬШІСТЬ СУДДІВ ВВАЖАЄ, ЩО ДЛЯ ТОГО, ЩОБ РОЗГЛЯДАТИ В ЗАОЧНОМУ ПОРЯДКУ, ПОТРІБНО ОГОЛОШЕННЯ В МІЖНАРОДНИЙ РОЗШУК"

– Днями Адвокатська дорадча група опублікувала заяву з вимогою розблокувати судові процеси у справах Майдану, в яких фігурують підозрювані, котрі втекли від правосуддя. І змінити законодавство щодо заочного засудження таких осіб. Ви ж, своєю чергою, заявили про те, що головна справа Майдану – по розстрілах на Інститутській 20 лютого – фактично кастрована після обміну обвинувачених колишніх "беркутівців". Можете пояснити, що ви мали на увазі? Нагадаймо, на якій стадії була ця справа в суді.

– 28 грудня 2019 року змінили запобіжний захід і обміняли п’ятьох обвинувачених у головній справі Майдану. Головною я її називаю тому, що за подіями – це день, коли була найбільша кількість убитих і поранених. І за самим процесом це була справа, яка найбільш ефективно й динамічно розглядалася. І ми мали всі шанси ще торік отримати вирок. Принаймні на це всі сподівалися. Засідання, дослідження доказів – усе відбувалося як і було заплановано. Тобто все було передбачувано, окрім власне того, що сталося.

Ви ж пам’ятаєте, як прокурорів, які підтримували обвинувачення, викинули зі справи і замінили на групу інших прямо в засіданні в апеляційному суді? Нова група прокурорів не приховувала, що виконує пряме розпорядження генерального прокурора за рішенням президента про цей обмін. І що саме з цією метою вони це роблять.

Після обміну двоє із колишніх "беркутівців" повернулися в Україну. Вони, до речі, не були під вартою. А троє тих, яких звільняли з-під варти, – ні.

– А чому ви називаєте саме цих трьох головними обвинуваченими?

– Тому що щодо них більше доказів з тих, які надані прокуратурою і вже досліджені в суді. Доказів безпосередньо вбивств саме цими обвинуваченими, серед яких і збіг куль.

Тобто, це ключові обвинувачені у справі. Хоч формула обвинувачення звісно стосується всіх, хто там брав участь, вони діяли у групі, прикривали один одного. Та навіть у групі все одно cуд має з’ясовувати ступені вини кожного персонально.

– Як реагував суд, коли стало зрозуміло, що вони не планують повертатися?

– До моменту обміну це була справа, у якій проводили щотижня по два засідання. Причому впродовж усього дня. Це був дуже добре організований процес.

Після обміну суд тривалий час чекав, може, вони повернуться. Та цього не сталося. При цьому з початку минулого року влада в особі двох генпрокурорів, які були за цей час, заступників, самого президента обіцяла, що ця справа не зіллється, що вони зроблять усе, щоб був отриманий вирок.

– Що значить "усе"?

– Це внесення змін до процедури заочного засудження, яке б дозволило продовжити розгляд справи по відношенню до цих трьох обвинувачених разом з тими двома, які повернулися, і не втратити весь той матеріал, всі ті досліджені докази, всю роботу суду і сторін за минулі роки. І отримати вирок. Цього зроблено не було. Не ухвалили зміни до законодавства. У нас досі ситуація, в якій переважна більшість суддів вважає, що для того, щоб розглядати в заочному порядку, потрібне оголошення в міжнародний розшук. Причому не просто треба оголосити в розшук, а фактично його розпочати. Тобто, щоб Інтерпол виставив цю картку. Щоб хтось за межами України почав шукати цю людину. Але ж Інтерпол не оголошує в розшук нікого з силовиків чи високопосадовців у справах Майдану. І це заздалегідь було відомо.

– Які аргументи Інтерполу?

– Вони посилаються на статтю 3 статуту, яка забороняє втручання у політичну, військову, расову і релігійну діяльність. Вони вважають, що це політичні справи.

– Але ж колишніх "беркутівців" судять не за політичну діяльність, а за вбивство.

– Саме так, не за політичну діяльність, за вбивство. І суд дуже добре виписав в ухвалі про оголошення їх у розшук, що, по-перше, це не можна вважати політичним переслідуванням, бо обвинувачення у суто насильницьких злочинах, у вбивствах. Що не йшлось про порушення прав чи тиск на обвинувачених. Що це був відкритий публічний процес, всі засідання транслювалися онлайн, ці особи перебували на них і зазначали, що вони нікуди не втечуть. І в момент, коли, до речі, втекли, вони перебували взагалі під особистим зобов’язанням. Казати про переслідування, якесь упереджене ставлення - тут немає жодних підстав. Але це наша позиція, а також прокуратури і суду. Ми не можемо жодним чином впливати на Інтерпол. Та у цій ситуації ми знаємо позицію. Вона незмінна. І сподіватися на те, що вона в якийсь момент зміниться, ми не можемо. Проте навіщо, якщо розібратися, ця прив’язка до міжнародного розшуку?

– Це наше українське законодавство так передбачає, що не може бути заочного засудження, якщо особу не оголошено в міжнародний розшук?

– Так. Це застосовується як запобіжник, аби людину, яка перебуває в Україні, не засудили без її відома. Щоб якийсь недобросовісний слідчий чи прокурор не оголосив її в розшук тихенько своєю постановою. Таке може бути, а люди, як-то кажуть, ні сном, ні духом. Тому, такий запобіжник необхідний. Але, по-перше, не єдино можливий. По-друге, от саме в такому вигляді за наших умов - це взагалі не запобіжник, а блок. Таким чином просто викреслили повністю всі найголовніші для країни справи. Тобто ті, для яких власне і потрібне це заочне засудження.

Що ми бачимо в інших країнах? Наприклад, у Нідерландах. Суд по МН-17. Вони ж знайшли змогу розглядати справу, тому що вважають її важливою.

– Теж змінювали законодавство?

– Змінювали. Не можу сказати точно як саме. Та із судових засідань (які теж відкриті і транслюються онлайн) дуже чітко випливає, що суд вимагав від прокурорів довести, що обвинувачені знають про те, що вони підпадають під кримінальне переслідування, знають про те, що відбувається суд. Не просто абстрактно, а конкретно це доводили інтерв’ю Гіркіна, аудіозаписом розмов з його поплічниками. Це доводили належністю телефона, месенджера, на який відправляли повістку. Тобто це доводили реальними доказами. І після цього суд сказав: окей, так, ми вважаємо, що вони обізнані, це доведено. Відповідно якщо це доведено, вони можуть брати участь у цьому процесі і ніхто їхні права не обмежує.

– Що саме пропонуєте змінити нам? Відмовитися від обов’язкової умови про міжнародний розшук?

– Я пропоную змінити цей запобіжник на те, щоб сторона обвинувачення була зобов’язана довести фактичну обізнаність особи у тому, що відбувається кримінальне переслідування. Не просто "знав або міг знати". Не коли ми спрямовуємо за Кримінальним процесуальним кодексом за останньою відомою адресою повідомлення про підозру, а довести, що дійсно ця людина це знає. В ситуації, з якої ми почали розмову, це очевидно. Як вони могли не знати, що мають з’являтися у суді, якщо перебували безпосередньо на лаві підсудних?

– Ухвала про оголошення їх у розшук є, правильно я зрозуміла?

– Так, у жовтні минулого року було рішення суду про оголошення їх у міжнародний розшук. І суд дуже чітко прописав, що можна розпочинати заочний процес, лише коли стане відомо про початок безпосередньо вчинення дій міжнародною інституцією з розшуку. А станом на зараз щодо цих осіб процес зупинено.

Ми ж ідемо далі, у нас цей розрив збільшується – і в якийсь момент ці справи вже не можна буде об’єднати, тому що це буде недоцільно. Це нас знову відкине на попередній етап.

– Але загалом розгляд у справі триває?

– Тут відбувається таким чином: щодо тих двох, які лишилися, процес триває. Якщо законодавство не змінити, вирок у головній справі Майдану отримають лише двоє колишніх "беркутівців". Щодо тих трьох, яких віддали під час обміну в РФ, вже можна вважати, його ніколи не буде.

– А якщо через якийсь час вони повернуться?

– Справу доведеться слухати спочатку вже іншим суддям.

– Коли їх віддавали, хто, на ваш погляд, у цьому був найбільш зацікавленим?

– Не просто віддавали, а віддали обвинувачених до вироку – наголошую, бо це важливо. Боюсь, що ті, хто ухвалював це рішення, або цього не розуміли, або я навіть не знаю… Після вироку можна було б їх віддавати. Вони б уже дали свідчення, ми б їх уже перевірили. Ми б принаймні знали їхню версію того, що сталось. На що вони пристануть. Тому що насправді ми розуміємо, що вони цю версію обирають під час процесу. Те, що вони скажуть, залежить від того, що вони вважатимуть для себе найкращим. Це реалії змагального процесу.

Отримання вироку в цій справі дало б дуже багато відповідей на ті питання, які у всіх "висять". А так – ширяться версії захисту, що хтось стріляв з готелю "Україна", що "стріляли в обидва боки", стріляли "свої в своїх", що стріляли усілякі різного походження снайпери – грузинські, американські, ізраїльські тощо. Те, що це неправда, зрозуміло для тих, хто у цьому процесі, для багатьох інших – це абсолютно нормальна версія, яка має право на існування. Я була вражена, коли зробили прекрасний мультфільм про історію України, дуже-дуже гарний. Та при цьому в ньому події 20 лютого теж є, і там постріли зображені з "України". Це ж абсолютно проукраїнські люди робили. Але це настільки в’їлося, настільки вже ввійшло навіть у свідомість нормальних людей, що це дуже страшно. Це має бути спростовано, зафіксовано так, щоб кожен міг переконатися, що було насправді. Тобто оцінено саме судовою владою.

"БУВ СВІДОК З БОКУ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ, КЕРІВНИК СПЕЦПІДРОЗДІЛУ "ОМЕГА", ЯКИЙ ОТРИМАВ ПИСЬМОВИЙ ДОЗВІЛ СТРІЛЯТИ"

– Ви можете зараз сказати, хто віддавав наказ стріляти?

– Вони не дають показань, що їм давали накази. Вони взагалі не дають показань. Тобто їхні версії ми можемо почути крізь коментарі адвокатів, скажімо так, і реакцію адвокатів на якісь докази. Але був свідок з боку правоохоронних органів, керівник спецпідрозділу "Омега", який отримав письмовий дозвіл стріляти. За його показаннями, це була його ініціатива – отримати саме письмовий дозвіл на використання зброї від керівника, найвищої посадової особи, яка була на той момент там на місці. Це був один із заступників керівника київської міліції. Це людина, яка знала, що можуть бути такі проблеми, тому спеціально вимагав і таки отримав письмовий дозвіл.

– І цей письмовий дозвіл долучено до матеріалів справи?

– Так. Але це вже пізніші події – після 10-ї ранку. Щодо того, що було з самого початку, зранку, у нас таких даних немає. Та ви ж розумієте, що накази спускали по вертикалі, інакше не могло бути.

– Усі ж колишні міліціонери просто відмовлятимуться, якщо накази були усними, і як це довести?

– Дивлячись про які стандарти доведення йдеться. Давайте для прикладу візьмемо Міжнародний кримінальний суд. Якщо за цих обставин такий наказ могла віддати конкретна особа, це було в її повноваженнях, це відбулося, то відповідальність несе ця особа. У нашому Кримінальному кодексі такого немає, тому так казати ми не можемо. Та за стандартами доведення Міжнародного кримінального суду можна. Ми ж кажемо про державну структуру. Чи хтось шукає якусь конкретну людину, яка взяла зателефонувала Садовнику і сказала: стріляй? Ні, такого не буде. І не було такого, скоріш за все. Ми ж досліджували, що він в той ранок прийшов на Інститутську з наради з Володимирської 15, на якій була купа міліцейських керівників.

– Чула думку, що правоохоронці підневільні, виконували те, що їм наказували. І це, мовляв, їх виправдовує.

– Що значить підневільні? У них був статут, закон "Про міліцію", правила безпеки. Ви приходите у тир, де навчаєтеся стріляти, вас одразу знайомлять із важливими правилами. Не наводиш зброю туди, куди не хочеш стріляти, завжди ставишся до зброї як до зарядженої, перед пострілом перевіряєш, що перед твоєю ціллю нічого немає і за нею також нічого не має. Це базові речі. Окрім цього в суді свідки з числа міліціонерів розповідають, що кулі мають здатність рикошетити, що рикошет так само небезпечний, як і прямий постріл, а може, навіть небезпечніший. Тобто стріляти перед натовпом в асфальт не можна. Це значить вбивати людей. Загороджувальний вогонь можливий винятково в щось м’яке, тобто в землю, в грунт, а не в бруківку чи в асфальт. Такі речі очевидні для тих, хто цим займається. І бійцям спецпідрозділів це теж було відомо. Вони виїжджали на стрільбища, їх тренували, вони це все відпрацьовували. Питання наказу – це питання відповідальності подальшої, яка насправді й так зрозуміла з того, що я кажу.

"Я НЕ ВІРЮ, ЩО З-ПІД ПЕРА ТАТАРОВА ЧИ ЗА ВІЗОЮ ТАТАРОВА, ЧИ З ДОЗВОЛУ ТАТАРОВА МОЖЕ ЩОСЬ ПРИЙТИ ТАКЕ, ЩО НАМ ДОПОМОЖЕ У РОЗСЛІДУВАННІ СПРАВ МАЙДАНУ"

– Ви раніше обговорювали з депутатами, представниками Офісу генпрокурора питання про підготовку законопроєкту щодо заочного засудження?

– Так, ми підготували законопроєкт і намагалися до них достукатися. Марно. Тому вирішили зараз звернутися публічно.

– Чому це відбувається?

– Я не знаю, чому, хоча можу припустити. По-перше - це не пріоритет. По-друге, вони бояться також, що зміниться влада, й не хочуть, щоб заочно можна було осудити ще когось.

– Тобто їх?

– Думаю, що так.

– Вони бояться такого закону?

– Я не знаю, чого тут більше: байдужості чи страху. Я не можу тут виокремити. Але те, що нічого не зроблено за цілий рік, факт.

– Ви зустрічалися з головою парламентського комітету з питань правоохоронної діяльності Денисом Монастирським?

– Писала особисто йому, просила. Нічого. Просто нічого.

– А як же зустрічі з генпрокурором? І Рябошапка, і Венедиктова декларували справи Майдану як пріоритет.

– З Генеральним прокурором, і з одним, і з другим, і з кожним новим заступником ми починаємо цю історію, тобто продовжуємо її. І вони наче все розуміють. Але, розумієте, Генеральна прокуратура не є суб’єктом законодавчої ініціативи, вони можуть тільки пропонувати – подати законопроєкт від президента чи від парламентської більшості. Та надто після того, як призначили Татарова, у мене в принципі пропала якась надія на це. Тому що в Офісі президента напрям правоохоронної діяльності закріплено за ним. Зміни до Кримінального процесуального кодексу – це його сфера. Після його призначення, після того, як показали напрям руху керівництва країни, я не вірю, що з-під пера Татарова чи за візою Татарова, чи з дозволу Татарова може щось пройти таке, що нам допоможе у розслідуванні справ Майдану. Не вірю взагалі. А він куратор саме цього напрямку.

– Може, прочитає – й усе ж таки підготують законопроєкт?

– Він цього точно не зробить. Я в це не вірю. Він системно працював і працює проти розслідування і судів по Майдану. І в МВС Захарченка, і будучи адвокатом ці роки і зараз в Офісі президента. Може, ви не знали - адвокат беркутівських командирів – Владислава Лукаша, адвокат Пацеляка – з адвокатського об’єднання, де Татаров був керуючим партнером. І тут не питання, в тому, що вони захищають "поганих хлопців". Це не ототожнення адвоката з клієнтом. Просто їхня мета не в тому, щоб виграти цю справу. Реально, я бачу, що вони не збираються, не розраховують отримувати вирок. Будь-який. Це просто затягування. Максимальне затягування справи на десятиліття. По Лукашу у нас досить відповідальна суддя – у грудні призначила 5 засідань. Майже всі відбулись. Такого давно не було. Я вже мала надію, що буде активний розгляд. Але вже у січні адвокат сказала, що вона пішла у відпустку. Хоч були погоджені ще засідання. Вона просто не з’явилася. Лукаш же не під вартою, не під домашнім арештом. Він просто собі з дому фактично виходить на зв’язок по відеоконференції.

– Неможливо тягнути вічно.

– Як неможливо?

– Це ж не може тривати 20-30-40 років.

– Не може тривати, тому що як тільки у нас, наприклад, не дай, Боже, щось станеться – або у судді закінчиться повноваження, або ще щось, – все, справу обнуляють. Все спочатку.

– Татаров уже не працює адвокатом.

– Він був спікером у МВС, він очевидно знав фактично матеріали справи і починав виступати буквально по гарячих слідах подій. Моя особиста позиція – це те, що він був частиною стратегії влади щодо протидії протестам - формувати громадську думку, думку міжнародних партнерів таким чином, що майданівці - це бандити, злочинці, а дії правоохоронців повністю виправдані. Це відбувалося системно протягом усього часу протестів. Звісно, що це не могло бути якоюсь окремою думкою окремо взятого керівника відділу Татарова. Він був частиною оцієї стратегії. Це була публічна позиція влади. Він представляв офіційну позицію влади, по-перше. А по-друге, формував, принаймні намагався формувати громадську думку.

– Може, він за ці роки змінився?

– Я ж кажу, дуже важко вважати, що він міг змінитися. У проміжку він був керуючим партнером фірми, яка захищає колишніх "беркутівців". І знову ж таки у цих справах робота захисту направлена на затягування процесу, я б навіть сказала на "перечікування". Може, змінився, але нічого про це не каже.

"НАЙБІЛЬШИЙ ПРОВАЛ ЗА МИНУЛИЙ РІК – ЦЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ПОДІЙ18 ЛЮТОГО"

– А як ви оцінюєте роботу ДБР? Темпи і якість розслідування.

– Як на мене, найбільш показова історія і найбільший провал за минулий рік порівняно з тим, що було раніше, це розслідування подій 18 лютого. Перше, нам – попри те, що торік потерпілі голодували, – не вдалося зберегти жодного слідчого і жодного прокурора, які займалися цим епізодом в департаменті спецрозслідувань у прокуратурі. Не перейшли. Епізод по 18 лютого нам показує, що було б з усіма справами, якби ми тоді не домоглися збереження бодай частково слідчих груп при передачі справ у ДБР. Так от, щодо 18 лютого за цей рік не відбулося нічого з розслідування.

– Там є інші слідчі. В чому проблема?

– Які слідчі? Це величезний обсяг матеріалу. Жоден із тих слідчих, яких було призначено, не доходили до того рівня, щоб просунутися далі того рівня, який був станом на кінець 2019 року. Та навіть щоб дійти до нього.

– Що ж вони робили цілий рік?

– Я не можу сказати, що вони робили, я ж не контролюю слідчих. Я можу судити по тих результатах і по тих слідчих діях, які проводяться чи не проводяться. Щодо подій 18 лютого немає жодної підозри. Ні по побиттях активістів тітушками у Маріїнському парку, ні по декількох убивствах, хоч є відео. Там дуже багато матеріалу, який потрібно опрацьовувати, розслідувати. Там було багато напрацьовано по епізоду тисняви, коли задавили на смерть двоє людей, коли була ця атака "Беркута", яка сунула по Інститутській вниз до Майдану, на рівні барикади на метро "Хрещатик". Правоохоронці втисли людей у маленький прохід в барикаді, там утворився "корок" з людей. І міліціонери забивали їх палками – по головах. Тоді двоє людей там загинуло і багато постраждало. Цей епізод, по якому потерпілими зібрано дуже багато інформації, не просунувся. Жодної слідчої дії за весь цей період.

– Були зайняті розслідуванням підпалу в офісі "Партії регіонів" і висуванням обвинувачення Тетяні Чорновол?

– Це не вони були зайняті - не слідчі управління по Майдану. ДБР просто взяло з цього всього напрацьованого матеріалу по подіях 18 лютого епізод по Чорновол і віддали його іншому підрозділу. Це не був підрозділ, який веде слідство по Майдану. Але ж важливо, що взяли, вибрали, розслідували саме по Чорновол. Я про акценти. На яку саме справу кинули ресурс, з якою метою.

– Для чого насправді кинули цей ресурс? Коли до Чорновол прийшли з обшуком і вручили підозру, ми обговорювали ситуацію з колишнім керівником Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури Горбатюком. Я його запитувала, чи він не виключає, що почнуть притягати до кримінальної відповідальності масово активістів. А ви як вважаєте?

– Суть у тому, що не потрібно навіть особливо їх притягати. Потрібно тільки показати, що так може бути.

Розслідування у справах Майдану можливе лише через те, що була велика довіра у потерпілих, у свідків, які приходили до слідчих, які розповідали про все, що тоді було. Ми тривалий час формували цю довіру. Це дуже крихка штука, її легко зруйнувати.

Ми можемо змусити потерпілих прийти й дати свідчення без їхньої доброї волі? Ні. Без їхньої доброї волі, щоб вони надавали інформацію, неможливе розслідування. Як тільки є ризик того, що цю інформацію буде використано проти них, ми розуміємо, до чого це призведе? Цей процес припиняється просто. І хоч цією справою займався інший підрозділ, але загалом це дуже негативно вплинуло на настрої людей.

– З огляду на те, що звинувачення серйозні.

– Якщо ви вникнете в ці матеріали, побачите, що звинувачення Чорновол - це повна нісенітниця. Повна. Тут не питання в тому, є якісь недоторканні особи, і що хтось заплющував очі раніше, а тут взяли, подивилися – й побачили злочин. Абсолютно ні.

– Нещодавно призначено начальником департаменту захисту національної державності СБУ Олександра Куксу, який працював у правоохоронній системі під час Революції Гідності. Взагалі як ви ставитеся до того, що люди, які працювали у правоохоронних органах у період Майдану, зараз повертаються?

– Це колишній заступник екс-глави Головного управління СБУ у Києві і Київській області Щеголєва з напрямку антитерору, який за своїми посадовими обов’язками готував документацію по т.з. антитерористичній операції проти людей в ніч на 19 лютого. І саме його брав Щеголєв на нараду на Володимирській, 15 безпосередньо перед штурмом. Я маю на увазі ту нараду, яку слідство називає антитерористичним штабом, який координував дії правоохоронців, слідкував за тим, що відбувається на Майдані. Серед учасників наради є люди, які дали потім правдиву інформацію про те, що там відбувалося, а є такі, як Щеголєв і Кукса.

– Вони не дали показань?

– Дав. Повністю на користь Щеголєва. Тут питання от у чому. Не просто в тому, що хтось був на посаді під час Майдану, а в тому, що й далі і тепер дотримується позиції, що все було правильно, що так і мало бути.

– Загалом багато людей, які фігурують у справах Майдану, працюють зараз у правоохоронній системі?

– Серед колишніх "беркутівців" багато. У нас навіть є обвинувачені, які працюють. На переатестації таких людей не звільняли.

– Чому, які аргументи?

– Ви хочете знати, чому насправді чи які відмазки?

– Скажіть і те, й те.

– Як відмазка лунало від Авакова, мовляв, будуть вироки, тоді. Чому це відмазка? Тому що не можуть бути однаковими вимоги до доведення вини людини у вчиненні злочину і доведення її невідповідності займаній посаді, яку видно неозброєним оком. Це різні стандарти доведення. Невідповідністю я називаю жорстокість, відсутність рапорту на використання спецзасобів, застосування сили, "сліпоглухонімоту" тощо. Якщо у нас є цілий підрозділ, який іде, всіх б’є, ми не встановили, хто конкретно кого побив, а хто просто йшов і дивився, і може ніколи не встановимо, та ми знаємо, що цей підрозділ там був. І жоден боєць підрозділу не дає свідчень, не дає правдивої інформації, не написав рапорт про те, що відбулося. Не написав рапорт, що застосовувалися спецзасоби, зброя. Як це характеризує таких міліціонерів? Я вважаю, що вони профнепридатні. Що вони не мають права бути правоохоронцями, тому що наступного разу вчинять так само. І тут ми підходимо до справжньої причини. Я вважаю, що Авакову потрібно, щоб наступного разу вони вчинили так само, тільки в інтересах уже іншого керівництва. От і все.

– Зараз ви спостерігаєте, як поводиться поліція на масових акціях?

– Зараз є поліція діалогу. Їх по-іншому навчали. Коли є поліція діалогу на акціях, набагато спокійніше, хтось пояснює журналістам, що відбувається. Як тільки нема поліції діалогу, відсутня взагалі якась комунікація. Якщо відсутня комунікація, ймовірність якогось зіткнення, якогось застосування невиправданої сили з боку правоохоронців дуже стрімко зростає. І коли ми підходимо до застосування сили і дій батальйонів спеціального призначення, тих, які фактично сформовані з "беркутівців", ці дії дуже схожі. І керівник в них той самий – Цикалюк. Він був керівником транспортної роти під час Майдану. Був присутній під час багатьох епізодів насильства. Я не розумію, чому в нього досі немає підозри.

У мене не так давно, влітку, був епізод. Якщо пам’ятаєте, була акція на підтримку протестувальників в Білорусі. Там затримали кількох осіб, включно з Олександром Кольченком. Суд першої інстанції притягнув його до адмінвідповідальності. Ми оскаржили в апеляції. В апеляції було дуже цікаво, тому що суддя викликав цих колишніх "беркутівців", тих, які складали рапорт. Такі саме рапорти, як під час Майдану. Їхня позиція - справжня, як вони це все відчувають, це чистий "Беркут". Вони давали пояснення, як вони можуть, як вони думають. Вони при цьому думали, що кажуть усе "правильно". Тобто якщо досить серйозно загостриться ситуація, вони чинитимуть так само.

"У СПРАВІ ВЕРБИЦЬКОГО І ЛУЦЕНКА ЄСПЛ ВСТАНОВИВ ЗВ’ЯЗОК ДЕРЖАВИ І ТІТУШОК"

– Я читала на вашій сторінці у "Фейсбуці", що у справі про розстріл Хмельницького Майдану, яка слухається в суді, змінювали прокурорів, і є проблеми з підтримкою обвинувачення. Прокоментуєте?

– Там проблеми почалися після того, як забрали цю справу ще на етапі досудового розслідування у департаменту спецрозслідувань. Це було ще у 2017 році. Історія цієї справи взагалі дуже погана. Спочатку злочин розслідувала військова прокуратура. Розслідування фактично завершилося тим, що вони втратили докази (кулі), спотворили матеріали розслідування, і фактично поховали справу. Нічого, ніяких підозр не відбувалося до 2017 року. Була купа клопотань від потерпілих з проханням передати цю справу у департамент спецрозслідувань, і ми цього добилися.

До речі, там ще один момент – вони не просто не розслідували, вони спотворили інформацію таким чином, що начебто протестувальники зайшли у будівлю СБУ, там такий передбанник скляний. Що в них ймовірно була зброя, і це вони могли вистрілити. Повний абсурд. Там це технічно неможливо. Але от власне на цьому у них серце і заспокоїлося.

Слідчі ж департаменту спецрозслідувань встановили, хто конкретно стріляв. І це були не протестувальники. Після чого справу забирають і знову віддають військовій прокуратурі. Але не вниз, а хоча б у головний офіс.

Там вони спочатку відділили справу по Крайтеру (очільник обласного управління СБУ під час Революції Гідності) від Тарадая. Тарадай – це той, хто безпосередньо обвинувачується у тому, що стріляв. І передали до суду.

Потім там кілька разів змінювали групу прокурорів, заявили 200 свідків…

– Хто ці 200 свідків? Люди, які того дня були перед будівлею обласного управління СБУ?

– Навпаки, це переважно правоохоронці. Це те, що я казала про менеджмент справи: з погляду прокуратури було зроблено все, аби з цією справою нічого не відбулося. В минулому засіданні приходить прокурор і каже: я не обізнаний з матеріалам справи, я не можу представляти обвинувачення, я нічого не знаю, я цю справу на досудовому розслідуванні не бачив, мені потрібно ще два місяці, щоб ознайомитися. Це що? Справа в суді з 2019 року. Групу змінювали вже двічі. Останній раз – у вересні 2020-го. Три місяці було мало ознайомитись зі справою?

– Це дві справи?

– Їх об’єднали в суді. Аби цього домогтися, після того, як справи штучно роз’єднала військова прокуратура, ми на це витратити десь пів року.

– Як думаєте, таке ще довго триватиме?

– Сподіваюсь, нещодавнє рішення Європейського суду з прав людини щодо потерпілих у справах Майдану дасть поштовх для якісних змін в розслідуваннях. Тому що суд встановив неефективність розслідування. Суд зафіксував, що це були мирні акції протесту, що була спланована протидія з боку органів влади цим акціям протесту, що було використання надмірної сили, порушення ст.3 Конвенції – це тортури, жорстоке поводження. Що це все мало місце з боку правоохоронців.

А це вже відповідальність держави. Що це використовувалося як покарання за протест, для перешкоди подальшим протестам. Ці рішення охопило епізоди – розгін 30 листопада, 1 грудня (події на Банковій), спроба штурму Майдану 11 грудня, викрадення Вербицького і Луценка, їхні тортури, вбивство Вербицького, побиття і затримання 18 лютого. Я вважаю, що це дуже важливо. Якось привести до тями нашу судову систему. Передовсім суди, причому не тільки конкретних суддів, а саме акцентувати увагу, що на ці справи потрібний додатковий ресурс. Потрібно, щоб у суддів був час їх розглядати. Тобто, потрібна і з боку суддів така позиція, і з боку Державної судової адміністрації. І з боку, звісно, прокуратури. Тому що, даруйте, коли у нас в суд приходить прокурор, який не знає матеріалів справи або не може зреагувати на питання судді, це ненормально.

Ще важливий момент. У справі Вербицького і Луценка ЄСПЛ встановив зв’язок держави і тітушок. Тобто, суд вважає, що тітушки діяли за інструкцією або щонайменше з мовчазної згоди і сприяння держави. Це для мене в цьому рішенні ключове, те, що ми намагалися довести і постійно доводили. Цей зв’язок встановлено слідством, навіть в суді під час дослідження доказів його видно. Але на рівні хоча б підозр у справі Вербицького і Луценка цього зв’язку між тітушками і правоохоронцями немає. Немає жодної підозри жодному правоохоронцю в тому, що вони координували тітушок, чи надавали їм інформацію – як і кого викрадати, навіть заочної. А саме про це йдеться в рішенні ЄСПЛ.

– А як ви доводили цей зв’язок?

– Це не тільки ми доводили. Під час подій на Майдані була моніторингова місія ООН, був звіт комісара з прав людини, були звіти міжнародної дорадчої групи з цього приводу. Ми надавали інформацію для цих звітів також. Крім того, в ці дні були до деталей схожі і інші "викрадення-затримання" протестувальників за аналогічною схемою, але вже – правоохоронцями. Плюс свідчення Ігоря Луценка про те, що його охоронці після тортур в гаражі говорили "ну що вже на РОВД його". Також були і свідчення засекреченого свідка із правоохоронної системи про те, що коли було викрадення Луценка були звернення до правоохоронців "прийняти" затриманого майданівця.

– Це матиме якісь наслідки для українських судів, загалом для цих справ?

– Конвенція з прав людини і практика Європейського суду, який застосовує цю Конвенцію, є частиною українського законодавства. Я дуже сподіваюсь, що висновки, які описують контекст, буде використано національними судами, і суди не суперечитимуть тому, що встановлено ЄСПЛ. Звісно, що ми не можемо це використовувати як доведення чиєїсь певної вини. Ми можемо це використовувати як встановлення певних фактів, контексту. Це перше.

А по-друге, встановлення відповідальності держави і те, що я говорила про неефективне розслідування. Неефективне розслідування – це загальна назва – охоплює і досудове розслідування і судовий розгляд. Якраз те, на що напряму впливають суди. Там ще є купа некомунікованих скарг, рішення ЄСПЛ по яких залежить зокрема від того, що відбувається зараз у судах. Тобто, є дві частини. Є відповідальність держави за те, що правоохоронці і найняті нею тітушки вчинили злочини, порушили права людини, – це одна частина відповідальності. Друга частина відповідальності – неефективне розслідування цих злочинів. Обидві частини важливі. І якщо перша частина не залежить від післямайданної влади, то друга залежить напряму.

– Пам’ятаєте заяву Рябошапки щодо зниклих доказів і відкритої через це справи. Про які докази йдеться і що з цією справою?

– Конкретно з того, що я знаю у справі Вербицького і Луценка. Це докази, які втрачалися і нищилися Міністерством внутрішніх справ включно із мікроавтобусом, на якому викрадали активістів. Його тепер немає в розпорядженні слідства. Це не єдине, але зокрема це. За цими фактами є кримінальні провадження.

"НЕ БУДЕ ПРАВОСУДДЯ У НАШИХ СПРАВАХ – БУДЕ САМОСУД"

– Коли справи Майдану передавали з Генпрокуратури до ДБР, йшлося про аудит. Він відбувся чи ні? Що він мав виявити? Чи це просто таке красиве слово, яке було на часі?

– Красиве слово. Я не знаю, що таке аудит справ Майдану. Нас включили в якусь комісію з аудиту, та жодного разу не дали жодних документів подивитися навіть і взагалі бодай комплектність додатків. Ідея була в тому, щоб зрозуміти, що там з доказів є, а що втрачено. Але це звичайний контроль процесуальних керівників, керівника органу досудового розслідування. Він має здійснюватися постійно.

– Одна зі справ, яку відслідковує наше видання, – про вбивство журналіста Сергієнка. Я спілкувалася з його мамою і сподівалася, що вона обов’язково доживе до вироку. На жаль, вона його так і не дочекалася. Знаю, що дружина торік зверталася з відкритим листом до генпрокурора і до президента, говорила про тиск, який чиниться щодо прокурорів і слідчих у цій справі. Я запитувала тоді у ДБР, мені сказали, що нічого такого не відбувається. Яка ситуація нині?

– По-перше, є справа, яка тягнеться в Городищенському суді по виконавцях і організаторах. Останньому підозрюваному, який був під вартою, який обвинувачується безпосередньо у вбивстві, змінили запобіжний захід. Тепер він під домашнім арештом. Причому це не перше його вбивство, яке йому інкримінується. Він раніше був засуджений за такий злочин.

Є провадження щодо двох інших виконавців окремо ще, у Дарницькому суді міста Києва. У мене відчуття, що це провадження буде швидше розглянуте, ніж те, що розглядається в Черкаській області з 2015 року. Це просто говорить про те, як можна розглядати справи, а як можна їх поховати. Там була дуже погана історія, коли у слідства з’явилась можливість співпраці з одним із обвинувачених, який погодився допомогти. Але в неї фактично втрутилися, розкрили цю інформацію – і операцію було зірвано з участю судді.

– Коли вона запитала публічно?

– Вона публічно оголосила цю інформацію у відкритому судовому засіданні. Він тоді ще був під вартою, і поруч з ним сиділи спільники.

З цього приводу зараз є кримінальне провадження, і вже, наскільки я знаю, справу передано до суду щодо головуючого судді у цій справі, а вона продовжує головувати в цій справі. Хоч тут очевидний конфлікт інтересів. Я не знаю, що можна потім буде робити з цим вироком, хай яким він буде.

А смерть мами – це було для нас дуже болюче. Окрім того, що вона мати загиблого, вона потерпіла і очевидець. Єдиний очевидець безпосередньо викрадення Василя Сергієнка. Ми знали, що у неї похилий вік, хвороби. Ми просили, щоб її першою допитали. Пропонували зробити відеоконференцію. Нам відмовили. Суд свідомо це зробив, на мою думку. Я не знаю, як це ще пояснити.

– Думаєте, до замовника не дійде справа?

– Усе залежить від того, хто контролює ситуацію, правоохоронні органи чи він. Якщо для фігурантів очевидно, що влада тут він, то отримати від них якісь показання буде дуже важко.

– Як вважаєте, в Україні можливий ще один Майдан?

– Я не знаю. Але переконана: не буде правосуддя у наших справах, буде самосуд. Частиною правосуддя є "відплата", відновлення справедливості. Це відчуття справедливості у людей має бути задоволеним. Вони делегують ці повноваження державі, а не йдуть самостійно реалізовувати криваву помсту чи суди Лінча. А це найпростіший "вихід" подібних відчуттів. Звісно далекий від встановлення істини і власне від справедливості. Але простий, по-своєму логічний. І це відповідальність держави, відповідальність судової влади, не дати дійти до цієї точки кипіння. Якщо не буде цього відчуття поновлення справедливості, це дуже небезпечно. Якщо суди затягуються на десятиліття і взагалі не мають перспективи за життя постраждалих – то це відмова в правосудді. Це розцінюється потерпілими як невиконання державою свого обов’язку. І повернення права на відплату тим, хто постраждав. Ніщо нікуди не зникло і не можна зробити вигляд, що цього відчуття не існує. Це вже далі цивілізація нашарувала сучасні правильні і хороші принципи правосуддя – гуманізм, дотримання прав підозрюваних, презумпція невинуватості, змагальність сторін тощо. І завдання у суду наразі набагато складніше, ніж просто покарати винних. Але ігнорувати первинний аспект не можна. В основі все одно лежить відплата і поновлення справедливості.

Я не можу сказати, що захваті від потенційного нового Майдану. Ймовірність того, що майбутній Майдан буде таким само об’єднавчим, просунутим, демократичним, як минулого разу, мінімальна. Я дуже добре пам’ятаю, як важко було утримувати цей крихкий стан… Тепер все буде ще складніше.

Я хочу, щоб усе ж таки ми лишилися в межах, щоб зберегли свою судову систему, щоб зберегли свою правоохоронну систему. Зберегли в хорошому сенсі слова. Тобто реформували. Тому що ми ж розуміємо, що Майдан одномоментно не змінює інституції і не створює нові. Майдан – не замінник реформам, він не звільняє від необхідності працювати, навчатись, очищати, зокрема, правоохоронну, судову систему, вибудовувати правила і слідувати їм, створювати і зміцнювати демократичні інституції. Майдан не гарантує сталого розвитку. Він дає шанс на перезавантаження, дає поштовх, заряд енергії, створює "вікно можливостей", яким ще потрібно вміти скористатись. І це - якщо пощастить. А якщо ні – результатом може бути – диктатура, наприклад. І спрогнозувати, що буде наступного разу – дуже важко.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"