Свиняча оборудка: як Сергій Жук від «Слуги народу» хоче потрапити до облради і не хоче відповідати за свої злочини

23 декабря 2021 г., 18:33:00

812

Свиняча оборудка: як Сергій Жук від «Слуги народу» хоче потрапити до облради і не хоче відповідати за свої злочини

Фермер Сергій Жук балотується до Полтавської обласної ради в окрузі № 4 від партії «Слуга Народу».

Чи знає президент Зеленський, як цей поважний чоловік прикривав смердючий російський бізнес у Біликах і чим заради цього пожертвував?

Епопея зі свинокомплексом у Біликах почалася 2011 року, коли російські інвестори з Бєлгорода збудували його, а згодом забійний цех у Решетилівському районі. 2017-го жителі добилися того, аби підприємство закрили через численні порушення законодавства.

У скандалі виявився замішаний Сергій Жук — депутат Полтавської обласної ради й місцевий фермер. Хоча сьогодні свинокомплекс не працює, його колишня діяльність залишила громаді масу екологічних і фінансових проблем.

Порушили все, що можна

Перед початком роботи МОЗ видав ТОВ «Бєлгранкорм-Полтавщина» санітарно-епідеміологічну експертизу щодо утримання до 12 тис. голів свиней на рік, побудови локальних очисних споруд для стоків і повітря. Компанія також обіцяла жителям 180 робочих місць.

Спочатку виявилося, що свинокомплексу не потрібно багато працівників, він достатньо автоматизований. Послугами місцевих мешканців скористалися лише на етапі будівництва підприємства.

Потім з’ясувалося, що на підприємстві утримується до 60 тисяч голів тварин!

Очищенням стоків і повітря за роки роботи росіяни не займалися. Тому жахливий сморід перетворив життя у Біликах на кошмар.

Опинившись у «газовій тюрмі», з 2013 року мешканці почали боротися за закриття підприємства. Початок війни на сході України трохи змінив плани власників — вони змінили назву свинокомплексу на ТОВ «Сільські традиції», щоб зв’язок із Росією був не таким очевидним. Та ставлення до довкілля росіяни не змінили. Тому врешті-решт місцеві активісти домоглися закриття підприємства крайніми мірами: перекрили дорогу до нього, не пускаючи ватажівки з кормами. У результаті частина свиней загинула, частину вивезли під Решетилівку на забій.

Але це ще не кінець історії.

Навозне питання

Хоча у Біликах більше не смердить свинями, наслідками їхньої життєдіяльності отруєні місцеві землі й води. Річ у тому, що одна тварина щорічно продукує 4,4 тонни таких відходів. У них містяться небезпечні речовини, серед яких важкі метали, антибіотики, пестициди, гормони, патогенні віруси та бактерії, гельмінти. Куди вивозили це «добро» під час штатної роботи комплексу — невідомо. Але під час «війни» місцевих мешканців із власниками на боці росіян опинився фермер Сергій Жук. Він поїхав до Бєлгорода, де йому запропонували стати співвласником підприємства за те, аби він допоміг зберегти поголів’я.

Сергій Жук у Кобеляцькому районі відомий тим, як хитро орендує ділянки, вирощуючи кукурудзу поза їхніми межами. Тому «зайве» збіжжя у фермера для свинок знайшлося. Але не це верх цинізму. Набагато гірше виглядають ті земельні ділянки, де Жуку довелося захоронити відходи свинокомплексу. Адже офіційно їх було нікуди подіти. Нечистоти просто вилили у канави, які швидко вирили бульдозером, на орендовані землі Жуківської сільради.

Неперероблені відходи від свиней так просто у природі не зникають. Для цього потрібно поруч із ними висадити очерет і зробити так, аби речовини із них не потрапляли до водойм і ґрунтових вод. Але поруч зі стихійним відстійником відходів білицьких тварин нічого подібного немає. Там росте лише кукурудза, яку так люблять вирощувати на продаж Жуки.

На жаль, ніхто не веде сьогодні мову про рекультивацію цих забруднених земель.

Зійде з рук хабарями?

«Ліва» земля, на якій росте «лівий» урожай, знищене довкілля і вишенька на торті — доля у російському підприємстві. Непогано для патріота Сергія Жука, який знову балотується до Полтавської обласної ради, чи не так? Цікаво, а чи знають у партії «Слуга народу», який персонаж хоче зайти під її знаменами до органу влади й для чого?

Не дивно, чому численні порушення природоохоронного законодавства Жуком не цікавлять екологічні служби області та поліцію. У фермера всюди — свої люди. По-перше, Сергій Жук — заступник голови комісії з питань екології та раціонального природокористування. По-друге, його друг Василь Кіптілий — місцевий поліцейський і новоспечений кандидат на голову Білицької ОТГ.

Дивіться, який розклад: якщо Жук вкотре стане депутатом облради, а Кіптілий — керівником громади, удвох вони зможуть ще дуже довго приховувати злочини проти жителів і довкілля. І навряд чи їм буде за це соромно. Тим більше, що діловим партнерам із Росії Сергій Миколайович уже допоміг і дуже своєрідно. Депутати Білицької сільради прийняли рішення про розірвання договору оренди із ТОВ «Сільські традиції». Але ж свинокомплекс стоїть, як і стояв. Тільки раніше його керівництво платило за оренду землі й податки. А тепер споруди підприємства безоплатно займають 46 га білицької землі.

Сміття вигідніше за цукор: у Біликах побудують переробний завод

Будувати завод з нуля надто довго і дорого, легше перепрофілювати наявне підприємство. Оскільки цукровий завод у Біликах уже не працює, його планують перебудувати під сміттєпереробний. Таку ініціативу під час постійної комісії з питань екології та раціонального природокористування Полтавської обласної ради подав депутат Сергій Жук.

Розмови й плани щодо будівництва сміттєпереробного заводу на Полтавщині точаться не один рік. Найбільша проблема, що поставала — місце розташування. Спочатку підприємство хотіли збудувати в Полтавському районі: на території Макухівки, Терешків або Щербанів. Але жителі, які мешкають у цих населених пунктах, збунтувалися. Населення підтримали голови місцевих сільських рад і заборонили проєктування. Тому довелося відмовилися від такої перспективи. От і дарма, бо це живі кошти та шлях до європейських стандартів життя, переконаний депутат Полтавської обласної ради Сергій Жук. Для нього, як виявилося, гроші не пахнуть.

Якщо сміттєпереробний завод це добре, то чому ж його не дає будувати жодна громада?

Днями депутат обласної ради, заступник голови еко-логічної комісії Сергій Жук запропонував звести таке підприємство у смт Біликах Кобеляцького району. Він зауважив, що будівля цукрового заводу простоює дар-ма. В той час, коли ділянка, на якій вона знаходиться, цілком підходить для полігону.

За словами Сергія Жука, жителі Біликів і навколишніх сіл від появи сміттєпереробного заводу отримають чимало переваг: додаткові робочі місця, будівництво доріг, розвиток інфраструктури. Замовчує депутат тільки про сморід, з яким доведеться жити тутешнім людям і про сміття, що звезуть сюди з кількох районів області. Крім того, будівництво такого підприємства саме собою передбачає облаштування полігону для твердих побутових відходів, адже решти сміття після переробки неодмінно залишатимуться. Куди їх діватимуть? Звичайно, закопуватимуть у землю — разом із Біликами.

— Безумовно, найбільшим постачальником сміття на переробний завод буде місто Кобеляки, але звозити сюди відходи зможуть й інші ОТГ. Завод дозволить нам очистити Кобеляки й зробити майбутню Кобеляцьку ОТГ багатою та спроможною, а Білики отримають потужне сучасне підприємство на своїй території, — зазначає Сергій Жук.

Цікаво тільки що має на увазі член екологічної комісії, коли говорить про майбутнє багатство громади? Напевне про шкідливі викиди в атмосферу, отруйну воду й дикий сморід, якими точно розбагатіють біличани. Адже ми з вами розуміємо, що про жодні європейські стандарти будівництва й мови бути не може. А от у що віриться насправді, так це в те, що залишки сміття після переробки хоронитимуть на полігоні під колишнім цукрозаводом. Про це ініціатор будівництва заявляє у відкриту й додає, що все буде згідно з екологічними нормами — жодна комашка не постраждає.

Але чому ж доки інші громади відхрещуються від будівництва сучасного, потужного, європейського підприємства-смітника, депутат обласної ради Сергій Жук так у нього вчепився. Відповідь банальна та очевидна — гроші.

Майже 100 мільйонів доларів дають Біликам на будівництво

— Іноземні інвестори зацікавлені в будівництві такого підприємства і готові виділити на цей проєкт 83 мільйони доларів. Кредит нам пообіцяли і в Європейському банку реконструкції й розвитку. Будемо спільно контролювати всі етапи: проєктування, будівництво, експлуатацію. Громада ж розуміє, що проблема зі сміттям нікуди не дівається і Кобеляки на сьогодні переповнені, — додає Сергій Жук.

Тепер зрозуміло чому пан депутат так зацікавлений у «покращенні» екології в Біликах і всьому Кобеляцькому районі. Лавка з відкатами від свинокомплексу зачинилася, тож вирішив награбувати інвесторських коштів. Сумно тільки, що сміттєвим магнатом прагне стати той, хто в обласній раді мав би захищати природне багатство свого краю. Але…гроші не пахнуть.

Сміття — головна біда та цінність кобеляцьких громад

Понад рік тому, коли полігон у Кобеляках закрили, комунальники почали вивозити сміття в інше місце — до лісу. Велетенська смердюча купа росте колосальними темпами і це при тому, що непотріб постійно підгортають бульдозером. А вільного місця все менше й менше…

Полігон серед лісу

На так званому лісовому полігоні побувала вже й екологічна інспекція, і правоохоронці, і ще купа всіляких поважних «дядьків». От тільки вдіяти ніхто нічого не може, бо, виявляється, лісовий смітник офіційний! І дарма, що законом заборонено на землях держлісфонду складати сміття, у Кобеляках можна.

А тим часом довжина звалища в лісі вже сягнула 200 м, ширина з боку в’їзду — 45 м, а висота в середньому 2 м.

Заповнені сміттєвози приїжджають сюди щоденно, це ж нікому пояснювати не треба. Менше, ніж через рік вільного місця тут не залишиться.

Будьмо реалістами, якщо продовжувати возити сміття в ліс, доведеться розширювати площу звалища, тобто вирубувати сосни. Це кримінал, навряд чи на нього хтось зважиться.

Можна «розконсервувати» звалище на Покровській. Але цей варіант дуже проблемний, адже в такому випадку повстануть жителі мікрорайону Мануальний. А нащо комусь «Кобеляцький Майдан».

Вивозити сміття на офіційні полігони, приміром, у Нові Санжари чи Полтаву, дуже дорого. Це мільйони з бюджету громади — теж такий собі варіант для казнокрадів.

А от сміттєпереробний завод — саме те, що треба. Зараз нам почнуть розповідати казки про його будівництво в Біликах. Запевнятимуть, що громада буде золото лопатами загрібати, так усі збагатяться на переробці відходів. А от чи спитають у жителів Біликів — як вони ставляться до того, що все смердюче сміття звезуть до них на територію?! Хто зна.

Та в разі якщо біличани влаштують екомайдан проти такого підприємства з переробки відходів, для розташування сміттєпереробного заводу є ще одна гарна місцина. Запасний варіант — 50 гектарів землі під Лучками, які виділили свого часу під будівництво свинокомплексу Сергію Жуку.

Не дарма ж тему будівництва такого заводу «качають» саме заступник го-лови екологічної комісії в обласній раді Сергій Жук і його ставленик — новоспечений кандидат на голову Білицької ОТГ поліцейський з Лучків Василь Кіптілий. За інсайдерською інформацією вони люди народного депутата України Костянтина Касая, який нещодавно покинув лави президентської партії.

Чарівна трійка Касай, Жук і Кіптілий вирішили «провернути» хитру схему з проєктуванням сміттєпереробного заводу вже давно. Чекали тільки слушної нагоди, щоб подати інформацію у вигідному світлі. А щоб отримати інвесторські кошти на реалізацію такого масштабного проєкту, потрібен свій голова громади. Василь Киптілий — ідеальна кандидатура.

А потім ми дивуємося, чому Бутенки так противляться об’єднанню з Біликами. Нічого дивного — бо замість того, щоб розвивати свої населені пункти, Бутенківській сільській раді доведеться утримувати занедбані території та спонсорувати депутатів-махінаторів.

Сумно й те, що останніми роками жителі Біликів і так спостерігають трагічну тенденцію. Як колись потужне в економічному плані селище стрімко перетворюється на один із найбільш депресивних населених пунктів Кобеляччини. Раніше тут працювали: молочноконсервний комбінат, цукровий завод, свинокомплекс. Нині — немає нічого. Натомість селище планують перетворити на сміттєву столицю Кобеляцького району, побудувавши тут полігон і переробний завод. Ото потужною та розвиненою стане Білицька ОТГ, аж дух перехоплює

Знищені сінокоси, отруєна Ворскла як Сергій Жук під прикриттям обласної ради «освоює» Кобеляччину

Фермер Сергій Жук, депутат Полтавської обласної ради, поблизу смт Білики заволодів луками та сіножатями площею 260 га на території Жуківської сільради. Перетворив їх на ріллю, з якої залишки добрив стікають у річку.

Землі за межами населених пунктів — ласі шматки для охочих покрутити українське законодавство, як циган сонце. Особливо, якщо йдеться про чорноземи.

Такими ділянками відповідно до чинного законодавства можуть володіти або Держгеокадастр, або місцеві ради, або конкретні люди чи підприємства — (фізичні чи юридичні особи). Відповідно, тоді ділянки будуть або державними, або комунальними, або приватною власністю.

Але є нюанс. В Україні тривалий час земля сільськогосподарського призначення не була офіційним товаром. Ринок землі запрацює у нас лише з 1 червня 2021 року. Тому різноманітні схеми, афери, оборудки не оминули цю галузь народного господарства.

Оренда по-жуківськи

На території Жуківської сільської ради безкраї пасовища і сінокоси перетворюються на ріллю. Це незаконно з кількох причин.

По-перше. У законодавстві немає норми, що сінокоси і пасовища можуть стати ріллею. У статті 34 Земельного Кодексу сказано: вони можуть віддаватися в оренду без зміни цільового призначення або для створення громадських пасовищ і сінокосів.

По-друге. Орендна плата за ріллю у рази більша, ніж за сінокоси і пасовища. Тому громаді вигідніше здавати в оренду ріллю, звичайно. Але трапляються орендарі-шахраї, які нехтують цих принципом заради власного збагачення.

— Депутат Полтавської обласної ради, місцевий фермер Сергій Жук, у Жуківській сільраді отримав в оренду сіножаті площею 260 га. За них, як за сіножаті, сплачує смішну орендну плату — 200 грн за 1 га. Але використовує ці луки, як орні землі!, — обурюються місцеві активісти.

І це при тому, що вартість орних земель на Кобеляччині доходить до 4 тисяч гривень за га.

Як бачимо, тут уже два порушення: зміна цільового призначення земель і замала орендна плата за них. Якби Жук платив за оренду 260 га ріллі, сільський бюджет отримував би близько мільйона гривень. А оренда 260 га сіножатей — це лише 52 тисячі гривень.

— Відповідно до статті 37 Закону України «Про охорону земель» використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути, в установленому законодавством порядку, обмежена діяльність щодо розорювання сіножатей та пасовищ. Крім того, статтею 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за невиконання природоохоронного режиму використання земель, — коментує ситуацію юрист із земельних питань Ірина Прудка.

Юристка також стверджує: розорення сіножатей та пасовищ не може бути приводом для зміни їхнього цільового призначення. Це правопорушення, за яке передбачена відповідальність.

Екологічне лихо

Незаконне перетворення сіножатей у ріллю, несплата правдивих податків до сільради — не єдині гріхи Жука. Справа у тому, що він нищить екосистему.

Як з’ясували активісти, залишки гербіцидів і добрив з розораних земель потрапляють до Ворскли. Ці речовини знижують вміст гумусу у грунтах і знищують рибу в річці. Щоб «зайве» стікало до Ворскли під час можливої повені та сильних злив, Жук викопав зливні колектори і канали для стоків з полів до річки. Під водою активісти навіть знайшли виходи від труб: страшно уявити, що саме ними стікає до Ворскли.

Крім того, щоб «розширити» поля, горе-орендар вздовж них вирубав ліс.

Іронія ситуації в тому, що Сергій Жук — заступник голови комісії з питань екології та раціонального природокористування Полтавської обласної ради.

Розслідуванням подібних питань займаються Державна екологічна інспекція у Полтавській області та прокуратура. Там радять мешканцям звернутися до них із заявами. Але є проблема. Люди їх пишуть, а місцеві поліціянти не реагують, самоусунулися від ситуації і не заважають рейдерам захоплювати землі, розорювати сінокоси і пасовища.

А тепер давайте подумаємо, що трапиться, якщо вчергове до влади дорветься Сергій Жук? Приміром, візьмемо Бутенківську сільраду, де багато землі сільськогосподарського призначення. Як депутат обласної ради чергового скликання, він може заволодіти ласими ділянками. І тоді ми попрощаємося із громадськими сіножатями і сінокосами назавжди.

Автор: Олег Короленко

Источник: → Все новости от