Коліном у скроню, Або чому не змінюються методи роботи міліції

19 ноября 2014 г., 07:21:30

1093

У п’ятницю усі побачили, як діє постмайданна міліція у країні, де менше року тому у боротьбі проти сваволі влади поклали свої життя більше сотні людей.

Під час затримання активістів, які намагалися спиляти огорожу біля Адміністрації президента, працівник міліції без будь-якої на те причини підбіг до затриманого та з розмаху вдарив його коліном в скроню.

Дуже показово, що це все відбувалось саме біля АП – епіцентру подій Євромайдану, – та при наявності телекамер і журналістів, які вели пряму трансляцію. Міліціонер усвідомлював це. Але цього було не достатньо, аби він зупинився.

Це відео викликає стійке відчуття дежавю. Біля тієї ж Адміністрації президента 1 грудня 2013 року один з активістів, втікаючи від “Беркуту”, впав і вже нерухомо лежав на дорозі. І практично кожен спецпризначенець, пробігаючи повз нього, вважав за необхідне зупинитися і побити його кийками – просто так, мабуть, виключно задля власного задоволення. Ті кадри стали вироком для попередньої влади, бо не може бути жодного виправдання тому, хто підтримує такі дії правоохоронців.

Навіщо намагалися спиляти паркан біля АП минулої п’ятниці, не має значення. Цілком ймовірно, що це була провокація. Але навіть під час затримання серійного вбивці міліція не має права на безпідставне насильство.

Міністр Аваков оперативно відреагував на цю подію і того ж дня запевнив, що кваліфікує ці дії бійця спецпідрозділу як серйозний службовий проступок, та призначив розслідування. Ще й додав, що “розпеченим залізом буде випалювати таку поведінку”.

Але чому досі поведінка нашої міліції нагадує дії не правоохоронців, а садистів, які отримують задоволення від насильства та не розуміють, що порядок можна підтримувати і без побоїв?

Безумовно, є багато системних причин такої ситуації, але основною є тотальне покриття вищим керівництвом злочинців у погонах, толерування кругової поруки та повне ігнорування принципу невідворотності покарання. У міліції діє жахливо спотворений принцип честі мундиру. Він сприймається не як наявність певного морального імперативу, а виключно як впевненість, що “свої не здадуть”. Через це міліціонери майже абсолютно переконані, що їх не буде по-справжньому покарано за такі дії, а до постійних “дисциплінарок” вони вже звикли.

Але ж пан Аваков негайно відреагував та призначив службове розслідування, скажете ви. У тому й суть, що своєю реакцією він фактично завуальовує злочин. Відповідно до Кримінального кодексу, такі дії кваліфікуються як перевищення влади, що супроводжувалося насильством (ч. 2 ст. 365 ККУ). Покарання за них – позбавлення волі від трьох до восьми років. Розслідуванням таких справ займається прокуратура.

Що зробив міністр? Він одразу кваліфікував побиття затриманого на камери як службовий проступок і пообіцяв службове розслідування (тобто в кінцевому підсумку – максимум звільнення чи догана). А мав би подати заяву у прокуратуру та пообіцяти повне сприяння розслідуванню.

І ще один важливий момент – міністр зовсім не відреагував на бездіяльність інших правоохоронців. На їхніх очах вчинено злочин, але жоден з них не затримав колегу-правопорушника, не зафіксував подію, не вжив заходів для збору доказів, опитування свідків тощо. Тобто знову немає сигналу про необхідність негайної реакції на незаконні дії серед правоохоронців. Саме тому міліціонер і надалі буде спокійно спостерігати, як його колега калічить затриманого. І ніхто не дасть свідчень про злочинні дії своїх колег, бо так заведено – кругова порука заради честі мундира, який вже весь в крові.

До речі, попередня влада також досить оперативно реагувала на резонансні події та також проводила службові розслідування. Але результат був нульовий. Чи можна вірити, що тепер усе змінилось і винні понесуть справедливе покарання? Є великі сумніви.

Взяти хоча би ситуацію з розслідування справ, пов’язаних з Євромайданом, які повинні бути пріоритетом №1 для нашої правоохоронної системи. Запитайте себе – чи чули ви, що винні у переслідуваннях активістів (а таких були сотні) покарані?

Нещодавно адвокат, яка домагається належного розслідування розстрілу Небесної сотні – Євгенія Закревська - звинуватила Авакова у перешкоджанні розлідуванню. Не буду таким категоричним, але наведу деякі факти, які свідчать про те, що МВС як мінімум не сприяє розслідуванню тих справ, якими займаюся я (масове позбавлення водіїв прав за поїздку 29.12.13 до Межигір’я та побиття активістів 23.01.14 на вул. Щорса і Кріпосному провулку).

По-перше, міністерство продовжує заперечувати факти порушень з боку працівників міліції або ж визнає їх лише дуже обмежено. Наприклад, за результатами службових розслідувань МВС не знайшло порушень у діях працівників ДАІ, які фальсифікували документи стосовно водіїв за поїздку до Межигір’я (за винятком УМВС у Львівській області). Керівництво ДАІ і далі стверджує, що інспектори лише виконували свою роботу. Маючи таку підтримку, практично усі інспектори (а їх понад 250) продовжують наполягати, що діяли законно.

По-друге, МВС досі не визнало, що переслідування активістів було спланованим та здійснено за вказівкою. Усі діючі керівники ДАІ дають свідчення, що нічого не знають про це. А “низові” виконавці якщо і зізнаються в незаконних діях, то вказують, що діяли за власною ініціативою. До речі, МВС також заперечує, що кривавий розгін студентів на Майдані був спланованою акцією. Там продовжують, як і за часів Захарченка, стверджувати, що це був лише ексцес виконавців. А це не дає можливості слідству притягнути до відповідальності організаторів переслідувань.

По-третє, МВС максимально затягує з наданням інформації, яка необхідна для розслідування справ. Зокрема, на запити Тимчасової слідчої комісії ВРУ, що були надіслані в кінці вересня електронною поштою, а 21 жовтня повторно, але особисто мною передані Антону Геращенку, ми отримали лише відписки, що проводиться розслідування. Про затягування з наданням необхідної інформації говорить і прокуратура. Більше того, зникають важливі докази. Так, зник ключовий доказ наявності вказівки щодо переслідування автомайданівців за поїздку до Межигір’я (так званий “Алгоритм дій”).

По-четверте, переважна більшість міліціонерів, які були залучені до неправомірних дій стосовно активістів, продовжують працювати у правоохоронних органах. Зокрема, зберегли роботу більшість інспекторів ДАІ, які фальсифікували рапорти, працівників “Беркуту”, які проходять у справі про побиття на вул. Щорса та Кріпосному. Залишились на своїх посадах заступники начальника ДАІ Київської області. Перший заступник керівника Департаменту ДАІ, з якого поступали вказівки щодо переслідування автомайданівців тепер працює керівником Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем у цьому ж Департаменті. То чи є стимул у керівника боротися з протиправними діями своїх підлеглих, якщо він знає, що збереже роботу?

От і як після цього вірити, що МВС і справді дано вказівку “розжареним залізом випалювати таку поведінку”? Схоже, Аваков швидше прагне зберегти status quo, ніж активно боротися з цими явищами. Якими б не були його мотиви, як показує досвід, така міліція не може бути гарантом безпеки у країні. Навпаки, вона є підвищеним джерелом небезпеки для своїх громадян. А в зоні АТО такі правоохоронці за першої ж нагоди переходять на бік ворога.

Тому лише справжнє покарання правопорушників у погонах, активне впровадження вищим керівництвом МВС принципу невідворотності покарання та заміни кругової поруки на нетерпимість до порушень закону з боку правоохоронців зможе реально змінити нашу міліцію. Інакше реформи не матимуть жодного ефекту, і тоді за справжнє оновлення міліції може взятися вже народ.

Роман Маселко, адвокат, ТСН

Источник: → Все новости от