Загибель генерала Кульчицького як символ невідворотності війни
29 мая 2017 г., 17:48:00
1340
У Фейсбучній стрічці, котру я зазвичай переглядаю навскоси, не читаючи, око зачепилось за пост Аркадія Бабченка. Рядки, котрі відкинули мене на три роки назад: “Генерал Кульчицкий был хороший мужик. Солдаты таких любят. В отличие от показных Рэмбо. Собственно, его и любили. То, что в армии называется “батя”.
Рівно три роки тому біля гори Карачун під Слов’янськом загинув генерал-майор Сергій Петрович Кульчицький. Ні, я не знав його особисто. Більш того – до 29 травня 2014 року навіть не підозрював про його існування. І я не військовий. І не був у зоні АТО. І на жодній війні теж. Але де сказано, що про загиблих за Батьківщину солдатів можна писати лише військовим? Вони ж гинуть за всіх нас, кому ж пам’ятати про них, як не нам? Хай це звучить пафосно, але своїми смертями вони рятують саме нас, цивільних.
Це зараз ми вже звикли (яке страшне слово – звикли!) до зведень Генштабу, в яких маже щоденно звучать сухі слова “загинуло … українських військових, поранено … захисників України”. А тоді ці всі слова з екранів телевізорів гостро рвали душі та серця. І загибель генерала була шокуючою і страшною звісткою. Ще ніхто нічого не розумів. Ніхто толком не знав, що ж відбувається на Донбасі, що буде далі, хто з ким воює…
І, як грім – “вертоліт Мі-8, на якому знаходився генерал-майор Сергій Кульчицький та ще шість військових та шестеро співробітників колишнього спецпідрозділу МВС “Беркут”, був збитий терористами неподалік гори Карачун”.
Тоді багатьом стало реально страшно. Не тому, що генерали чимось кращі за рядових. Не тому, що смерть простого солдата менш вартісна, ніж смерть генерала. Смерть – завжди смерть. Але коли гинуть генерали – то це реальна і серйозна війна. Війна надовго. Війна з великою кров’ю. І страшно було не від самої загибелі генерала Кульчицького. Страшно було саме від усвідомлення факту війни. Гостро і невблаганно прийшло розуміння – війна на порозі. Смерть – на порозі. Ворог – на нашій землі.
Можна написати багато хороших слів про Кульчицького. Так ми завжди робимо, коли згадуємо померлих та загиблих. І вони варті того. Але повторюсь – я його не знав особисто. Для мене генерал-майор Сергій Петрович Кульчицький, попри його видатні людські якості, котрі визнають усі, хто його знав, – інше. Про те, яким він був, сказано вже і ще буде багато. І все те – правильно.
Але для мене він буде символом. Символом невідворотності війни. Символом розуміння, що від війни не втечеш. Ким би ти не був. Знову мої слова прозвучать патетично, але саме тоді гостро і боляче прийшло розуміння – можливо, доведеться померти й мені. Уточню – я зовсім не рвусь на війну. І не записувався в військкоматі добровольцем. І зовсім не хочу в окопи. Можете кидати в мене каміння. Проте саме тоді до мене прийшло розуміння – це і моя війна. Хай я поки що вдома. Але, якщо так визначить Небо, – вона прийде і забере мене. Як сотні (тоді) і тисячі (вже зараз) таких, як я. Котрі повернулись до нас назвами вулиць, меморіальними дошками на будинках та школах, пам’ятниками.
Чи, як Сергій Петрович Кульчицький – навічним зарахуванням до особового складу батальйону Національної гвардії імені Героя України генерала Кульчицького.
Микола Кірєєв, “Український інтерес”
Читайте еще
влажность:
давление:
ветер:
влажность:
давление:
ветер:
влажность:
давление:
ветер:
