Людина та її жмуток непрожитих життів
24 сентября 2018 г., 22:48:00
756
Думку собі думаю про те, що кожен із нас носить у собі китицю непрожитих життів. Як жінка – запас яйцеклітин. Ми немовби вагітні численними альтернативними біографіями, з яких прийти на світ Божий судилося лише одній.
Якій саме? І чому саме цій? І хто, зрештою, це вирішує? Випадок, доля, якась вища сила чи ми самі?
Питання, відповідей на які ми не знаємо.
Зі жмутку життєвих сценаріїв витягаємо лише одну соломинку – коротшу чи довшу. Із множини можливостей використовуємо лише якусь одну. Обкраюємо поліфонічний, багатолінійний і багатоплановий (але ненаписаний!) роман до однієї-єдиної сюжетної лінії. На жаль, не завжди найкращої (як виявляється...).
Читайте також: Крихти життя й фільм у пігулці
А що з рештою? Хто проживе ці життя замість нас? Куди подінуться нездійснені мрії, невтілені задуми, нерозквітлі таланти, ненароджені діти, ненаписані твори, небачені далечі, недіждані і неждані зустрічі?
Як вони без нас? І як ми без них?
Не відаю.
Знаю лише, що кожен із нас носить у собі жмуток непрожитих життів. І витягує з того жмутка лише одну соломинку.
Ця соломинка і є людина.
Тоненька, ламка, вразлива соломинка, що боїться вогню, дощу і вітру...
Вогню, дощу і вітру, які спопелять, розмиють, рознесуть усі решта соломинки. І цю, зрештою, також.
...Дивлюсь на хвилі морські, які розбиваються об берег – і відкочуються назад у море.
По них на піску зостається лише піна.
На якийсь момент.
Читайте також: Бути разом із предками: зустріч живих із тими, хто відійшов
Й одразу тане, не лишаючи й сліду.
Море змиває вервечку слідів на узбережжі.
Вони такі самотні, ті вервечки.
Навіть коли їх багато.
Вони такі нетривкі, ті сліди.
Як та піна.
Піна наших днів і ночей, зусиль, бажань, змагань, мрій і сподівань.
Наших життів – прожитих і не.
Завше більше не.
Тому й піна.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram
Читайте еще
влажность:
давление:
ветер:
влажность:
давление:
ветер:
влажность:
давление:
ветер:
