Чому маємо пам’ятати не лише жертв, а й їхніх катів

15 сентября 2018 г., 21:46:00   767   0

70 років тому, 20 листопада 1947-го, газета "Літературна Україна" в № 47 (240) вмістила програмну (погромну) статтю "Буржуазних націоналістів – на смітник історії!". У статті йшлося про те, чому і як саме треба знищувати українських письменників, бо совєцька влада й українська література – речі несумісні.


Докладніше дивіться тут – Л. І. Капітан. Андрій Патрус-Карпатський: доля літератора та людини // Регіональна історія. Чорноморський літопис, вип. 6, 2012. С. 63—69.


Читаючи цю статтю, я не міг не звернути уваги на прізвища, – адже за кожним із них постає конкретна людина – жертва або її кат – зі своєю особистою долею. Ніхто з нас, якщо має хоча б залишки сумління, ніколи, за жодних обставин на має, не сміє забувати: все, що коїлось і коїться в Україні, – то пороблено руками наших із вами співвітчизників – злочинців, безкарних, непокараних ворогів своєї батьківщини.


Цікавий, я би сказав – показовий феномен. Всі ми (в кого не втяли пам’ять) зазвичай пам’ятаємо тих, хто потерпав (або й загинув) від совєцької машини знищення, – але майже ніколи не цікавимося тими, чиїми руками все те жахіття робилося. Може, то було б і слушно (нащо берегти пам’ять про людський непотріб?), якби йшлося про давноминулі часи. Але ж ці бузувіри залишилися непокараними, розплодилися, виплекали таких, як самі, дітей, – і вже ці їхні діти (а згодом й онуки) так само знущаються з нас і залишаються хазяями країни, яку ще їхні батьки й діди облаштували "під себе". Ми живемо лише з їхньої милості, доки їм є з того якийсь зиск.


Ось лише один приклад. Автор статті згадує такого собі Лінтура. Дивлюся – хто ж це такий? Знаходжу: Петро Васильович Лінтур (1909–1969).


Читайте також: Наші нелюди. "Я цих зросійщених, зрадянщених покидьків висилав би до Росії". ФОТО, ВІДЕО


Одразу після окупації Західної України совітами (1944-й) спеціалізувався на знищенні греко-католицької церкви на Закарпатті. Доклав зусиль до поглинання Карпаторуської церкви московським патріархатом.


Відвертий ворог України, наприкінці 1944 року їздив до Москви (у складі церковної делегації як її куратор), де (цитую російську Вікіпедію) "намагався переконати радянське керівництво в помилковості українізації Закарпаття, виступав за створення окремої Карпаторуської радянської республіки або автономної республіки у складі РРФСР".


Дивлюся далі. Його син Василь Петрович Лінтур (народився 1944-го), звісно, теж зробився неабияким цабе: заслужений енергетик України, багаторічний працівник Ужгородського міськвиконкому, заступник кількох голів Закарпатської обласної державної адміністрації, представник Служби міжнародних перевізників на Закарпатті тощо.


Як же інакше?


Читайте також: FacebookTwitter і Telegram

Источник: Все новости от

Читайте еще

Популярные новости

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

Наши опросы
Как вы попали на наш сайт?







Показать результаты опроса
Показать все опросы на сайте